До 90-річчя від дня народження польської поетеси Галини Посвятовської (1935-1967), справжнє ім’я якої Гелена Мига, відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка виставив для показу читачам фондові твори письменниці, яка прожила всього 32 роки, проте створила вірші, які зацікавили весь світ. У поезії вона спершу наслідувала Адама Міцкевича і Юліуша Словацького. Хворіла на серце, зробила першу операцію на серці в США. Встигла видати ще дві книжки: «Сьогоднішній день» (1965) та «Ода руками» (1965). А 1967 року видала прозову книжку «Повість про приятеля». Через тиждень після другої операції померла. У 1968 році вийшла її книжка «Ще один спогад». 1975 року з'явилося друком «Вибране». Протягом 1997-1998 року було опубліковане вибране зібрання її творів та листів.

24 березня у великій читальній залі історик Іван СВАРНИК розповів про життя видатного галичанина, наймолодшого сина Івана Франка Петра. Він був талановитим ученим-хіміком, долучився до створення «Пласту», воював за незалежну Україну в Легіоні УСС і в Галицькій армії, був одним із творців української військової авіації, а також був письменником, педагогом, видавцем. Усі ці справи робив із запалом, натхненням, яке спонукало й усіх навколишніх до дії.

Петро народився 1890 в Нагуєвичах, рано почав читати й писати, вчився з задоволенням, багато читав. Виявляв неабиякі здібності до чужих мов. Як і всі діти Франка, з дитинства відзначався самостійністю, наполегливістю, був беручким і безстрашним, любив долати труднощі. Від батька перейняв любов до риболовлі, природи, гірських мандрівок. Як і старші брати захоплювався різними видами спорту – гімнастикою, тенісом, лещетарством, волейболом, футболом, мотоциклами. З дитинства захопився хімією, обладнав вдома власну лабораторію. Згодом вступив до політехніки, а водночас мусив заробляти на життя: працював у страховій компанії «Дністер», викладав фізвиховання у гімназії, згодом в учительській семінарії. 1914, як і старший Тарас, добровольцем пішов на війну, був стрільцем , далі поручником у Легіоні УСС. Півтора роки воював, відзначився під Семиківцями й отримав срібний хрест за хоробрість. 1916 навчався в Сараєво у школі бойових пілотів, став повітряним спостерігачем.

18 березня 2025 у відділі абонемента відбулася зустріч з мандрівником-паломником та просто цікавою людиною Романом Ганджугою. Пан Роман вже більше десятка років мандрує: пішки пройшов Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію, Сербію, Боснію, Герцоговину, Словенію, Італію, Сан-Марино, Швейцарію, Австрію, Ліхтенштейн, Німеччину, Молдову і, звісно, усю Україну. Надзвичайно цікавою була його розповідь про ходу до Рима, на святу гору Афон, кожна з яких тривала не один місяць, про неймовірні зустрічі з цікавими людьми, контакт з природою. У словах пана Романа відчувається спокій, доброта, правдивість, радість, любов до людей, природи, життя. Це про таких, як він, колись сказав Григорій Сковорода: «Світ ловив мене, та не спіймав». Цікаво, що на цю зустріч пан Роман прийшов зі свого рідного села Розсоша, що на Хмельниччині, пішки, а це близько 300 км, за вісім днів. А вже 19 березня вирушив додому.